Шлях України до НАТО: чи віриш ти у фейки? (ТЕСТ)

2254

«Що ви чули про НАТО?» — це запитання багатьох ставить у глухий кут. А коли починають відповідати, виявляється, що знають мало, і серед суджень трапляються фейки.

Як свідчать стрічки новин українських видань,  інформації про НАТО досить багато. Ця тема також — головна «страшилка» пропаганди сусідньої держави і тригер для гучних заголовків українських ЗМІ. При цьому, згідно даних опитування від соціологічної групи «Рейтинг», 58% опитаних українців підтримує вступ до НАТО (2020 рік — 49%).

Що ж ми чули про Північноатлантичний Альянс і що з цього є правдою? Пропонуємо перевірити себе і дізнатися, чи вірите ви у фейки про НАТО. Пройдіть наш короткий тест:

#1. НАТО — агресивний блок, створений для ведення війни

НАТО — це міжнародна організація, військово-політичний союз 30 держав Північної Америки і Європи. Її створено для колективної оборони, підтримання миру і безпеки. Це підкреслюється у преамбулі Північноатлантичного договору: «Сторони […] вирішивши об’єднати свої  зусилля  для  здійснення колективної оборони та підтримання миру і  безпеки, уклали між собою такий Північноатлантичний договір». Як зазначають в Офісі Віце-прем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, міф про агресивність блоку НАТО походить ще з радянських часів, він був аргументом для підтримання «антизахідних» настроїв у суспільстві. З початком військової агресії у Криму та на Донбасі міф про «агресивне НАТО» ожив з новою потужністю.  

#2. НАТО виконує вказівки США

Північноатлантичний альянс засновано 1949 року дванадцятьма державами: Бельгією, Канадою, Данією, Францією, Ісландією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Португалією, Сполученим Королівством та Сполученими Штатами. З того часу він виріс до 30 союзників, кожен з яких ухвалив індивідуальне рішення приєднатися до  Альянсу. Всі рішення в НАТО ухвалюють консенсусом — тобто рішення не може бути ухвалене, якщо проти хоча би одна країна.

Серед керівників Альянсу — представники різних країн.
Генеральний секретар — норвежець Єнс Столтенберг; його заступник — румун Мірча Джоане; Голова військового комітету — британець Стюарт Піч.

#3. Україна отримала статус члена Програми розширених можливостей НАТО

Україна не є членом НАТО, але 12 червня 2020 року отримала статус члена Програми розширених можливостей НАТО (NATO’s Enhanced Opportunities Program – EOP).

«Ніхто не вірив у це, але нам вдалося приєднати Україну до Програми розширених можливостей НАТО. Україна не лише увійшла до клубу 6 найближчих партнерів Альянсу у світі. Програма надає нові практичні можливості підвищення сумісності наших Збройних Сил із арміями НАТО, поглиблену співпрацю розвідок і доступ до всіх без виключення навчань Альянсу», — сказав у своєму виступі на форумі «Україна 30: Міжнародна політика» міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.

Програма розширених можливостей НАТО була започаткована на Уельському саміті альянсу у вересні 2014 року з метою надання окремим країнам-партнерам механізмів для досягнення та підтримання максимальної сумісності з Альянсом. Це включає розширений доступ до програм і навчань, а також ширший обмін інформацією.

«Як партнер НАТО Україна надавала війська для операцій союзників, в тому числі в Афганістані і Косові, а також для Сил реагування і навчань НАТО. Союзники високо цінують цей значний внесок, який демонструє прихильність України євроатлантичній безпеці», — пояснили у НАТО рішення прийняти Україну до програми.

Україна зараз є одним з шести партнерів з розширеними можливостями разом з Австралією, Фінляндією, Грузією, Йорданією і Швецією.

#4. Російська Федерація не дасть Україні вступити до НАТО

Рішення щодо членства в НАТО ухвалює заявник та 30 країн-членів НАТО. Росія не має права втручатися та не може накласти вето на такий процес.

Однак Росія намагається впливати на окремі країни НАТО, аби ті були проти приєднання України до альянсу. Поки що такі держави справді є, насамперед це Франція та Німеччина.

Але вплив Росії не вічний, і Україна має бути готовою до вступу, коли відкриється вікно можливостей.

#5. Після того, як Україна отримає План дій з набуття членства (ПДЧ), вона швидко стане членом альянсу

Між отриманням ПДЧ і членством в НАТО можуть пройти роки. Наприклад, у випадку з Хорватією це було 5 років, Чорногорією — 8 років. Втім, поки що в НАТО немає консенсусу щодо надання Україні цього інструменту.

План дій з набуття членства (ПДЧ) – програма НАТО, що передбачає надання порад, допомоги і практичної підтримки для країни, що прагне вступити до Альянсу. План дій охоплює не тільки оборонні або військові аспекти, але й політичну, економічну сфери, питання ефективності витрачання бюджетних ресурсів, безпеки інформації та особового складу ті ін.

«Участь у ПДЧ не передбачає прийняття Альянсом якого-небудь рішення про майбутнє членство», — підкреслюють в НАТО.

На сьогоднішній день ПДЧ має лише Боснія і Герцеговина (з 2018 року).

#6. НАТО використовуватиме Україну як військовий полігон (для війни з Росією)

НАТО — це оборонний альянс, метою якого є захист держав-членів. Його навчання та військові операції не спрямовані проти Росії чи будь-якої іншої країни.

Зазначимо, що за межами території НАТО Альянс має військову присутність тільки в Косові та Іраку. Натомість Росія має військові бази і солдатів у трьох країнах — Грузії, Молдові та Україні — без згоди їхніх урядів.

У будь-якому разі, рішення про розташування на території країни іноземних військових баз чи частин ухвалює виключно Україна.

 

#7. Українських військових зобов’яжуть брати участь в операціях НАТО

Рішення будь-якої країни щодо участі в операціях під керівництвом НАТО залишається за цією країною відповідно до її власних юридичних процедур — якщо мова йде про території поза країнами НАТО. Натомість якщо якась з країн-членів зазнає нападу, інші зобов’язані брати участь в обороні. Принцип «колективної оборони» закладений у статті 5 Північноатлантичного договору. Вона передбачає, що напад на одну країну-члена «вважатиметься нападом на них усіх» і кожна з країн «одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили».

Вперше у своїй історії країна-член НАТО вимагала застосувати положення статті 5 Вашингтонського договору після терористичних нападів на США 11 вересня 2001 року.

Жоден член Альянсу не може ухвалити рішення про розгортання сил інших союзників.

Будучи партнером НАТО, Україна надавала свої підрозділи для участі в операціях Альянсу, зокрема в Афганістані і Косові, а також до складу Сил реагування НАТО і для участі в навчаннях НАТО. Згідно з процедурою, рішення про участь українського контингенту в певній операції ухвалює Президент України за поданням РНБО, а після цього його ще повинна схвалити Верховна Рада.

#8. Членство в НАТО тягне за собою розміщення ядерної зброї на території країни

За повідомленням Управління стратегічних комунікацій Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, саме у цей міф входить у число тих, в які вірять на Донбасі. Але з 30 держав-учасниць Альянсу тільки 3 країни  мають ядерну зброю. Це США, Франція і Великобританія. НАТО дійсно використовує принцип «ядерної парасольки». Це означає, що для ефективного ядерного стримування зброя може бути розміщена на території неядерних країн з числа Альянсу. Проте розміщення ядерної зброї завжди обговорюється з урядом країни і потребує його згоди.

#9. Для України краще залишатися нейтральною державою

З огляду на події 2013-2014 рр. стає зрозуміло, що Україна не може бути нейтральною державою у повному сенсі цього слова. Вона перебуває під постійною загрозою агресії з боку Росії, і протистояти цим викликам наодинці — складно.

Україна не може бути як Швеція або Фінляндія. Ці країни територіально перебувають в оточенні демократичних країн, які належать до НАТО та ЄС. А Україна – геостратегічно важлива держава, яка забезпечує вихід до Чорного і Азовського морів та в Центральну Європу. Вона сусідує авторитарними Російською Федерацією та Білоруссю. Контроль над Україною приносить потенційному агресору геополітичні переваги.

До того ж, нейтралітет коштує дорого. Ті держави, які самостійно забезпечують свою оборону в умовах існування реальної загрози дестабілізації, змушені нести великі військові витрати. Як правило, вони становлять суттєво більший відсоток їхнього ВВП, аніж відповідні показники держав-членів НАТО.

#10. Для вступу до НАТО потрібен референдум

Поширюється інформація, що нібито всі країни, які вступали до НАТО, проводили референдуми з цього питання. Насправді, з 30 країн-членів НАТО це робили лише три держави, переважно з політичних міркувань — Словенія , Угорщина та Іспанія.

Питання політики щодо НАТО, по суті, урегульоване Конституцією України. Згідно статті 106, Президент має право «представляти державу в міжнародних відносинах, здійснювати керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, вести переговори та укладати міжнародні договори України».

Загалом, референдум щодо членства в НАТО не потрібен, оскільки країна не передає альянсу частину свого суверенітету – НАТО є міждержавним утворенням. У цьому її відмінність від ЄС, для вступу до якого референдум потрібен. Адже там частину повноважень держав-членів перебирають на себе наднаціональні органи.

Справді важливим є вивчення суспільної думки щодо вступу до Альянсу.

finish

Results

P.S. Чому люди вірять у FAKE NEWS?

Будь-яка брехня покликана викликати емоції. Фейкові новини або повідомлення у соцмережах ґрунтуються саме на цьому, здобуваючи таким чином більше аудиторії. Про це нашому виданню розповіла кандидат психологічних наук, психолінгвіст, голова ГО «Інститут психолінгвістичних досліджень ІПДЛ» Юлія Крилова-Грек.

«Також є поняття «інформаційної бульбашки». Це коли люди, у тому числі і у соцмережах, оточують себе однодумцями. І коли вони бачать підтвердження своїм думкам у якихось публікаціях, вони радісно «хапаються» за цю публікацію, не перевіряючи її. Також ще з радянських часів у нас полюбляють різноманітні конспірологічні теорії, «змови» — це теж відіграє свою роль», — зазначає психолінгвіст.

Юлія Крилова-Грек відсилає читача до дослідження американського політолога Гарольда Лассуела, який для аналізу медіаконтенту запропонував п’ять питань «хто повідомляє? про що повідомляє? по якому каналу? кому? з яким ефектом?». Це дозволяє бачити ширше, ніж особистість журналіста/копірайтера, і якщо не виявити, то хоча б замислитися, хто «стоїть» за повідомленням.


Створення цієї статті фінансується в рамках проєкту «НАТО – це люди», що фінансується Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, що діє через Міністерство закордонних справ і у справах Співдружності націй Великої Британії (“FCDO”).