Прихисток для тих, хто потребує: як Павлоградський терцентр став «хабом» для ВПО

1016

У Павлограді у майже сторічній будівлі на вул. Робочій з 1994 року працює міський територіальний центр соціального обслуговування, який опікується самотніми людьми. Після початку війни центр став прихистком і для тих, хто тікав із зони бойових дій і окупації. Кому ніде було просто навіть переночувати, поїсти, прийняти душ, попрати речі. Хто потрапив після обстрілів у лікарні, і після цього не мав куди повертатися.

Тож з 24 лютого 2022 року терцентр пройшов великий шлях, щоб покращити свою базу та надати допомогу ще більшій кількості людей.

Як це вдалося — читайте у матеріалі Павлоград.dp.ua.

ЯК ТЕРЦЕНТР ЗУСТРІВ ПОВНОМАСШТАБНЕ ВТОРГНЕННЯ

З 2015 року установу очолює Наталя Мирошниченко. До цього працювала завідувачкою відділення соціальної допомоги вдома, очолювала відділення натуральної допомоги. Має як другу освіту спеціальність «менеджмент». Цікавиться філософією, психологією. Вона згадує, як терцентр зустрів кінець лютого 2022-го року:

«На другий день повномасштабного вторгнення поїхали переселенці. Це були «транзитні» — приїжджали ввечері, ночували і їхали далі. Ми готували для них обіди. Продукти приносили прості містяни, закуповував Червоний хрест. Потім почало централізовано закуповувати місто, і ми надавали гарячі обіди до 70 людям на день», — розповідає Наталя Мирошниченко.

Далі почали селитися ВПО, домівки яких знищила війна. Їхали з Волновахи, Ізюма, Попасної, Лисичанська, Сєвєродонецька… Одні люди залишалися на ніч, інші — на місяці. Когось з переселенців привозили до терцентру з лікарні після поранення. Людям доводилося відновлювати документи, оформлювати виплати, шукати рідних — у цьому допомагали соцпрацівники.

Люди не мали теплого одягу. Його почали видавати через «Банк одягу» при терцентрі. Для нього на подвір’ї терцентру за підтримки Товариства Червоного Хреста України збудували окремий контейнер. «Банк» наповнюють і досі — будь-який містянин може віддати одяг, але він має бути у гарному стані.

Терцентр повністю утримується з рахунок місцевого бюджету. На ремонт великих коштів не виділяли. Все сподівалися, що установа переїде в інше, сучасніше приміщення. Тож під час війни довелося вирішувати проблеми швидко і працювати з тією будівлею, яка є.

Керівництво соціальної сфери міста написало десятки листів благодійним організаціям і фондам з проханням допомогти. І це дало свій результат.

«Десь через півтора місяці приїхала перша гуманітарка. Благодійників та міжнародні організації, які приїжджали в місто, везли, в тому числі, ― і до терцентру. Показували, які тут умови… І багато хто зголосився допомогти», — розповідає Наталя Мірошниченко.

За допомогою благодійних фондів за рік вдалося відремонтувати майже всі приміщення — кімнати, туалети, душові, кабінети персоналу. Замінили вікна. Допомагали МОМ (Міжнародна організація з міграції); медичний корпус в Україні; Агенція економічного розвитку м. Павлоград, Товариство Червоного Хреста України; депутатська субвенція з обласного бюджету від депутатки Тетяни Холоденко; місцевий бюджет. Загалом вдалося провести робіт на майже 2 млн грн.

Тож відділення цілодобового проживання стало набагато комфортнішим. Нині там тимчасово живуть люди, доки не вирішиться питання з їхнім подальшим житлом — влаштуванням в інтернат, виділенням кімнати в гуртожитку, пошуком родичів і т.п. Тут вони отримують харчування і чисту постіль, їм допомагають відновити документи, потрапити до лікарів.

З початку війни кількість місць у терцентрі збільшили з 10 до 30. Зараз там 17 людей, з них 10 — ВПО. Найстаршій людині — 86 років. Взимку, через холоди, кількість мешканців терцентру зростає.

ЄВГЕНІЮ З ВУГЛЕДАРА ПОРАНИЛО ОСКОЛКАМИ У ВЛАСНОМУ ПІД’ЇЗДІ

Анна Микитівна приїхала в Павлоград разом з донькою. Вони жили у Вугледарі, на Донеччині. Зараз це місто практично знищене.

«Першою сюди привезли доньку. Вона потрапила під обстріл. Через два місяці волонтери вивезли звідти і мене. Донька дала їм адресу центра», — каже пенсіонерка.

Їй 84 роки. Вона пережила обстріли, а на початку повномасштабної війни впала, зламала ногу і руку. У Вугледарі тоді вже не було ні світла, ні газу, ні води. Готували на мангалах у дворі, але згодом не можна було навіть і виходити на вулицю — обстріли ставали інтенсивнішими.

Донька пані Алли, Євгенія, оговтується після поранення — в її тіло потрапило кілька осколків.

«Це сталося прямо у під’їзді 13 серпня 2022 року. А коли забирали маму, фактично жити було ніде — не було цілих будинків, — розповідає Євгенія. — Тут, у терцентрі, ми жили і під час ремонту. Зараз стало набагато краще. Оновили стіни, повісили нові жалюзі, поміняли підлогу. Думаємо, що взимку буде тепло. Зробили душ, туалет. Одну із жінок, яка майже не встає, стало можливим завозити у душ на каталці. Повністю відремонтували їдальню. З нами займаються тут психологи. Нещодавно приходили представники музею, розповідали про історію міста».

Допомагати Євгенії та її мамі зараз нікому — родичі перебувають на окупованій території. Тож поки жінки живуть у терцентрі.

СОЦІАЛЬНА І ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ

Терцентр не тільки надає соціальні послуги, прихисток, але і фактично займається соціалізацією людей. Всі активності доступні як для місцевих мешканців, так і для ВПО. Наприклад, терцентр реалізує один цікавий проєкт — заняття зі скандинавської ходьби. Їх проводить директорка закладу.

«Пройшла курси. Написали міні-грант на закупівлю палок для ходьби і почали займатися. Зараз опанувала розминку під музику, людям дуже подобається. Це класний спорт, де кожен може займатися у своєму ритмі і у будь-яку погоду. Краща психологічна підтримка», — каже Наталя Мирошниченко.

Також колись на базі терцентру діяв «Університет третього покоління», де до пенсіонерів приходили з лекціями юристи, викладачі української, англійської мови, місцеві артисти. Коли почався коронавірус, заняття довелося припинити. Але сформувалася певна спільнота активних людей, які й сьогодні зустрічаються — плетуть маскувальні сітки і т.п. Діяльність «Університету» планують відновити.

Крім цього, працює група соціальної адаптації, де зустрічаються люди з інвалідністю, вадами розвитку (з синдромом Дауна, аутизмом…). У групу набирають за рекомендацією психіатра. Тут учасники роблять найпростіші речі — вчаться малювати, робити аплікації, просто казати «Дякую», гратися у м’яча, п’ють чай… 

СОЦІАЛЬНА ПЕРУКАРНЯ, ШВЕЙНА МАЙСТЕРНЯ І НЕ ТІЛЬКИ

Міська рада виділила для терцентру додаткове приміщення — колишньої бібліотеки №3 — по суті, це квартира на першому поверсі на вул. Центральна. Тут буде працювати відділення натуральної допомоги. Зараз у приміщенні іде ремонт.

«Ми зрозуміли, що недостатньо лише видавати людям одяг і продукти від благодійників, а важливо надавати послуги швачки, перукаря… Ввели в штат цих людей, поки по півставки. Але після розширення вони зможуть працювати на повні ставки, адже послуги виявилися дуже актуальними. Також у цьому приміщенні буде прокат засобів реабілітації (колясок, костурів і т.п.), банк одягу, соціальні перукарня і швейна майстерня», — розповіла заступниця міського голови Аліса Рябова.

Також у цьому приміщенні можна буде організувати видачу гуманітарної допомоги для переселенців. Цим терцентр займається з початку війни. Наприклад, з міського резерву ВПО видавалося м’ясо птиці.

Загалом у терцентру ще багато планів — закупівля автомобіля для перевезення маломобільних людей, гусеничного сходового підйомнику, який знадобиться не тільки людям з інвалідністю, але і важкопораненим ВПО та військовим, які повертаються з фронту.

У довгострокових планах — побудувати укритття, замінити дах, утеплити будівлю, привести до ладу прибудинкову територію, встановити паркан з кнопкою виклику, ангар для засобів реабілітації, ліфт на другий поверх.

Також у цьому році заклад став одним з переможців проекту від ЄС/ПРООН і встановить систему відеонагляду.

Терцентр продовжить брати участь у різноманітних проєктах, співпрацювати з благодійниками і міжнародними організаціями. Все для того, щоб допомагати як місцевим, так і переселенцям, багато з яких затримаються у Павлограді надовго і, можливо, колись теж вважатимуть це місто своїм або згадуватимуть про нього з вдячністю.

Авторка матеріалу — Тетяна Волкова

Матеріал написаний за підтримки ГО “Інститут масової інформації, що реалізує проєкт “Підтримка активних громадян під тиском в Україні” за фінансової підтримки Європейського Союзу