До Міжнародного дня театру, який 27 березня святкують у всіх країнах, режисер Павлоградського драматичного театру ім. Бориса Захави Анатолій Рева зібрав прес-конференцію, щоб розповісти про свою роботу, про павлоградського глядача, про радощі і проблеми єдиного павлоградського театру.
Певним поштовхом для прес-конференції стала полеміка у коментарях для статті одного з павлоградських видань. Дехто з користувачів сайту натякав на те, що театр начебто дорого коштує міському бюджету, а п’єси, які ставить Павлоградський театр ім. Б. Захави, не є патріотичними.
Я знаю, що багато хто з павлоградців досі так і не побував у театрі… Здавалося, театр працює вже 40 років, — так розпочав розмову Анатолій Рева. На днях в театр приходила так звана Громадська комісія при виконкомі. Після цього вийшла стаття і розпочалася полеміка в Інтернеті. Розмова була з комісією одна, а потім я побачив зовсім інше…
Ми завжди виходимо на сцену, як на суд глядачів. Глядач потім роздумує про побачене і робить свої висновки. Але вони не завжди вірні, не завжди професійні.
Я вже 40 років працюю в театрі. Мене завжди «били». Спочатку «били» при радянській владі, потім «били» інші…. До чого я це веду? Часи змінюються, а «б’ють» одні і ті ж.
Є поняття формування репертуару. Якщо у мене забрати право обирати, яку виставу ставити, я можу сказати: «Ставте самі тоді». Це єдина моя привілегія, єдина свобода творчості, це те, чим я живу. Я вважаю, що більш патріотично — створювати театр, ніж його руйнувати.
Все що ми робимо пронизане любов’ю до нашого глядача. Актори виходять на сцену і по шматочкам віддають себе.
Павлоград.dp.ua: Розкажіть, будь-ласка, про найголовнішу проблему театру — ремонт приміщення.
Анатолій Рева: Театр збудовано у 1896 році. У будівлі не було жодного капітального ремонту. Приблизно 4 роки тому з лівої сторони фойє у нас просто обвалилася стеля, і я побачив тріснуті дерев’яні балки. Якщо побувати у театрі вночі, коли тихо, то ви почуєте, як рипить стара будівля.
Це страшна картина. Таке може статися і під час спектаклю!
Я ремонтом займаюся вже не менше 30 років. Увесь час я чув «Сьогодні не до театру». Грошей на театр ніколи не було і, я так думаю, вже ніколи не буде.
У нас немає нормальних гримерок, нормального буфету… У нас навіть туалет у приміщенні з’явився нещодавно. Раніше жінки, які приходили на виставу у вечірніх платтях, були змушені ходити у приміщення туалету на вулиці, біля гаражів.
Є така історія, про те, як помирав Станіславський. Від старості помирала велика людина, і біля його ліжка чергували журналісти та записували, що він кажев рідкісні хвилини неспання. І якось його питають: «Костянтине Сергійовичу, Ви прожили довге життя. Скажіть, що таке театр?». Він відповідає: «Театр — це фойє, гардероб, буфет…» … і заснув. Просинається через декілька годин, його знову питають: «Що таке театр?», а він знову відповідає, що театр — це фойє, гардероб, буфет… «Як же, а вистава?», — дивується журналіст. «О, якщо Ви ще виставу покажете, це буде дуже мило з Вашого боку»….
Театр — це ідеальний клуб для спілкування людей. Але він має бути комфортним.
Павлоград.dp.ua: Які нові спектаклі ви готуєте?
Анатолій Рева: Ми готуємо виставу українською мовою про Григорія Сковороду.
Читайте за темою: Павлоградський театр покаже виставу про Григорія Сковороду
У нас вже був такий експеримент — ми ставили спектакль про життя Тараса Шевченка. Ми достукалися до сердець наших глядачів. Люди писали в Інтернеті: «Ми відкрили для себе Шевченка». Ми маємо зрозуміти, що Шевченко — це не старий замучений чоловік на грошах. Він жив у Петербурзі, прямо в Академії мистецтв, уявіть, яке у нього було коло спілкування.
Мало того, він розмовляв і писав російською. Почитайте його «Щоденники».
Непорядно вважати Гоголя російським письменником лише тому, що він писав російською. Що він гарного написав про Росію? А скільки він написав про Україну…
Павлоград.dp.ua: У театрі проводиться робота з молоддю, дітьми. Розкажіть про цей напрямок.
Наталя Рева (провідна актриса театру, автор деяких вистав): В театрі всього 11 акторів. Усі 40 років при театрі діє студія.
Театр — це велика сім’я. Ми не звідси щось забираємо, а приносимо в театр. Це стосується і костюмів, і декорацій. У нас немає ставок чергових, освітлювачів, гардеробників… все це роблять студійці, крім того, що грають у виставах. І все це — абсолютно безкоштовно.
Багато наших випускників продовжують займатися акторською діяльністю. Нашу школу знають у Харкові, Києві, не кажучи вже про Дніпропетровськ. Але більше ми цінимо студійців, які не їдуть, а залишаються.
Ми намагаємося працювати з дітьми. Зараз у нас є два дитячих спектаклі, в цьому році вийде ще один — казка українською мовою.
Я хочу додати, що у 2014 році ми показали 80 спектаклів. З них 25 — українською. Давайте дивитися об’єктивно, ми живемо у російськомовному регіоні. Взяти останні вихідні: на «Дон Кіхота» російською прийшов повний зал, на наступний день на «Мартина Борулю» (українську класику, комедію, новий спектакль) — не більше 50 чоловік. Не треба впадати в крайнощі.
Павлоград.dp.ua: Чи збільшилася відвідуваність спектаклів за останній рік?
Наталя Рева: В цьому сезоні театр звернувся у виконком, і нам виділили 4 місця для реклами. Ми виготовили стенди, надрукували яскраві афіші. Це дало результат.
На рекламу потрібні великі кошти. Ми звертаємося до місцевих ЗМІ, щоб вони друкували розклад вистав безкоштовно.
Стосовно грошових питань… Були розмови, що ми «дармоїди»… Нам було виділено з бюджету 1 млн 300 тис. грн у минулому році. 60% цих коштів пішла на зарплатню (у нас працює 26 чоловік, середня зарплатня — 2,5 тис. грн ). Інше — оплата за комунальні. Крім цього, ми маємо заробити кошти на податки, авторські відрахування, рекламу, банківське обслуговування, відрядні. Ви хочете бачити якісні костюми? Хочу сказати, що у минулому році театр поставив три нові вистави і витратив на костюми всього 6 тис. грн (по 2 тис. на один спектакль). Це копійки і це не правильно, що ми шиємо костюми і робимо декорації самотужки.
Основні покупки, які театр зробив у минулому році, це — драбину, шурупокрут і пилосос.
Всі інші бюджетні установи міста отримують кошти на ці послуги, лише театр заробляє сам.
Кошти, які виділяються на театр, це — 0,03% від загального бюджету. Думати, що закриємо театр і вирішимо цим всі проблеми — напевно, неправильно. Хтось підрахував, що якщо закрити театр і розділити гроші на всіх мешканців міста, то вийде 15 грн на рік. Малувато.
Анатолій Рева: Зруйнувати театр можна швидко, а на те, щоб збудувати, знадобилося 40 років.
Казати, що ми не ставимо «гострих» спектаклів — неправильно. Скільки я отримував за «Скотний двір», «Зінулю»…
Коли ми поїхали з виставою «Народний Малахій», то люди прийшли на спектакль з прапорами, тому що на Західній Україні розуміли, наскільки це «гостра» п’єса. Це п’єса, за яку розстріляли і Миколу Куліша, і Леся Курбаса.
Наталя Рева: Навіть під час Другої світової війни у блокадному Ленінграді працював театр, давайте не забувати про це.
Павлоград.dp.ua: Дякуємо за змістовне інтерв’ю. Бажаємо успіхів театру, більше нових вистав та вдячних глядачів!
Розмову записала Таня Волкова, фото автора.
Якщо Вам сподобався цей матеріал, поділіться ним у соціальних мережах. Наш сайт не залежить від політиків та олігархів. Тому ми маємо можливість оперативно та без цензури надавати об’єктивну та неупереджену інформацію про політичні, економічні, соціальні процеси в регіоні. Робота команди журналістів та редакційної колегії відбувається за власний рахунок. Подальше фінансування проекту передбачається за рахунок підтримки громади або інших громадських організацій. Підтримайте проект Павлоград.dp.ua!
