Парк на сел. ім. 18 вересня ― «зірка» фейсбуку. Із занедбаних хащів він перетворюється на зону відпочинку з клумбами, лавами, освітленням… За цим із задоволенням спостерігають містяни ― як в живу, так і на відео та світлинах, які викладає павлоградка Вікторія Бабенко. Саме вона запалила людей ідеєю відродження парку і зараз працює тут в якості співробітниці комунального підприємства «Затишне місто».
ЩО МИ ЗНАЄМО ПРО ПАРК?
Колись Павлоград був містом великих заводів, кожен з яких намагався створити якісну соціальну сферу ― з парками, спорткомплексами, Палацами культури …
«Я пам’ятаю цей парк з 1969 року, як тут було гарно. Тут розташовувався танцювальний майданчик, на сцені виступав солдатський ансамбль. Нерідко бували бійки ― район Приточилівка завжди билася з Хімзаводом… Були тут і кафе, клумби, освітлення… Спочатку парк був затишний, але потім його занедбали… Дуже було шкода. Добре, що зараз парк почали відновлювати», ― каже Віра Сергіївна, яка прогулюється парком щодня. Їй 80 років, проте вона проходить по парку два кола, а це десь 2 кілометри. Ходьба допомагає їй відновитися після інфаркту.
З розпадом СРСР заводи-гіганти почали зникати, забираючи із собою «у небуття» величезні будівлі різноманітних профілакторіїв, басейнів, поліклінік… Недобросовісні люди почали різати усе «на метал», ламати, а ремонтувати вже було нікому ― настали «дев’яності».
АЛЕЯ ПАМ’ЯТІ, ДИТЯЧИЙ МАЙДАНЧИК, БОРОТЬБА З РАКОМ І ЛЮДСЬКОЮ БАЙДУЖІСТЮ
У парку нас зустрічає Вікторія. Вона працює вже з ранку ― порається на клумбі.
Навкруги ― спокій: займаються спортивною ходьбою пенсіонери, гуляють люди з собаками.
«В мене є три подружки, і в нас в кожної є син. У 90-ті роки ми брали своїх хлопців та приходили сюди. На той час тут вже були занедбані хащі. Ми згрібали листя, а хлопці збирали сміття, — каже Вікторія Бабенко. ―Пам’ятаю, як син моєї подруги, коли був малим, і ми разом прибирали тут, у парку, сказав: «От я виросту та стану військовим! Буду їздити на танку». А тепер саме на честь нього посаджене перше дерево на нашій Алеї героїв – це був Дмитро Бочарников. Досі не можу повірити, що тієї дитини, яка ходила разом зі мною прибирати парк, зараз вже немає…».
28-річний капітан Дмитро Бочарников, позивний Кайман, загинув 7 вересня 2022 року під час звільнення від окупантів Харківщини. Зараз у парку є ціла Алея, присвячена загиблим у російсько-українській війні. Її створили активісти, міська влада і рідні загиблих ― як військових, так і цивільних мешканців району.
У Вікторії нелегка доля. Вона приголомшує зізнанням: «В мене був рак, десь рік я перебувала в лікарні. Тільки лежала, не могла навіть ходити. Колеги та родичі дуже допомагали, витягали з депресії. Після операції був важкий стан, тож вдома я примушувала себе робити хоч щось. Хай лишень рядочок моркви посадила, а вже була рада й цьому. Також я почала потроху виходити в парк».
Приблизно у 2017-2018 роках місцеві активісти вже почали відроджувати парк. Виграли грант на встановлення дитячого майданчику.
«Я вирішила і собі щось робити, тож принесла з дому чорнобривці та петунії й посадила на першій маленькій клумбі. Наступного дня прийшла поливати, а половини квітів немає ― вкрали. Я прийшла додому, поплакала, але потім викопала ще квітів та знову посадила», — згадує Вікторія.
ЗАПАЛИТИ АКТИВНІСТЮ ІНШИХ
Коли люди почали бачити, як Вікторія щодня щось висаджує, пропалює на клумбах ― почали їй допомагати. Першими долучилися чоловік, син, а потім навіть сторонні люди почали брати участь: майструвати лавки, приносити квіти для висадки на клумбах. Вікторія звернулася в КП «Затишне місто» ― підприємство почало допомагати з поливом, толоками. Наприклад, підрізали гілки і за допомогою спеціальної техніки переробляли на мульчу для прикореневої зони дерев. Після розмови з міським головою ― провели велику толоку разом з молоддю. Поступово привели до ладу усі клумби. Підключилися і меценати ― нещодавно подарували бордюри для однієї з клумб. Просто під час інтерв’ю прийшов місцевий мешканець висаджувати дерево горіху.
Але знаходяться вандали. Ялівець на одній із клумб висаджують вже вп’яте… Проте, поступово люди звикають до краси і перестають тягнути усе додому.
«Коли я висаджувала клумбу нарцисів, яку я називаю «Сад каменів», то була впевнена, що їх всі обірвуть на букети. Але ж ні, квітнуть», ― розповідає Вікторія.
Долучаються до відновлення парку і комунальники. Так, «Павлоград – Світло» допомогло відновити освітлення.
«Я побачив людину, яка проявила ініціативу, яка не була байдужою, ― каже Борис Синюков, директор КП «Павлоград – Світло» ― Вікторія взяла на себе важкий тягар відповідальності і щодня турбується про парк, вкладаючи частинку своєї душі. Коли зустрічаєш таких людей, то хочеш їм допомогти, тому що такі люди нечасто зустрічаються в нашому житті».
МОДНЕ СЛОВО «ФАНДРЕЙЗИНГ»
Звідки взяти фінанси на відновлення парку? Ще не знаючи цього англійського слова fundraising («фандрейзинг»), Вікторія фактично почала застосовувати цей спосіб ― залучати ресурси для реалізації соціально значущих завдань. В цьому випадку ― для відродження парку.
Перший час Вікторія вкладала свої кошти. Наприклад, купила пісок, гравій для підсипки. Але 3 роки назад вона створила Фейсбук-спільноту, де публікує оголошення, фото і відео з парку. Там же закріпила і картку для донатів. Надсилають як гроші, так і рослини.
«Тепер люди бачать, що саме посаджено, що квітне ― тобто, що гроші нікуди не ділися, а були витрачені за призначенням», ― зазначає Вікторія.
Кущі кизилу купили за кошти мешканців м. Шостка, навіть зробили про це пам’ятну табличку.
Спільнота у соцмережам вже живе «своїм життям». Не тільки Вікторія, але і інші люди викладають фото, відео.
«Я тут буваю кожного дня, почав часто сюди приходити, коли завів собаку. Років п’ять тому тут все було занедбано, а зараз ― краса. Я й сам, коли гуляю, збираю скло, але не встигаєш все збирати, бо дуже часто б’ють пляшки», ― каже один з відвідувачів парку.
«СОФІЇВКА» ПО-ПАВЛОГРАДСЬКИ
«Мрію, щоб у нашому парку була вода. Ще є ідея кожного року висаджувати якесь незвичайне екзотичне дерево, щоб наш парк нагадував Ботанічний сад. Хотілося б знайти мецената, який би вкладав кошти в цю територію. Як ось яхт-клуб «Січ» у Дніпрі, який побудовано за кошт таких меценатів. Бо одне дерево коштує тисяч 7-8 тис. грн: в цю суму входить не лише ціна дерева, а і його транспортування, висадка і так далі», ― зазначає Вікторія Бабенко.
Є мрії і про відеонагляд. Для того, що у парку були камери і полив, треба провести певні капітальні роботи з електрикою. Під час війни капітальні видатки з бюджету заборонені. Поки що при посадці дерев люди носять воду з річки, інколи приїжджає полив «Затишного міста». Попри ці труднощі, парк оживає. Зранку у нього прогулюються пенсіонери, вдень ― мами з дітьми, а ввечері ― молодь.
Авторка: Тетяна Волкова
