Через громади Павлоградщини, Дніпропетровська область, протікають великі річки ― Вовча, Самара. Є пруди, канали, ставки… Але, на жаль, за останні десятиліття їхній стан не покращився ― неконтрольований вилов риби, побутове забруднення, промислова діяльність ― все це призвело до того, що якість поверхневих вод, які є джерелом питної води для населення України, незадовільна, стверджує Державне агентство водних ресурсів України.
Згідно з результатами опитування Інституту Горшеніна та Представництва Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні, серед екологічних питань, якими найбільше переймаються люди ― забруднення водойм та дефіцит питної води. Це вказали 51% респондентів.
«ЗАКОННО БОРОТИСЯ З НЕЗАКОННИМ ВИЛОВОМ РИБИ»
Тож, зважаючи на ці проблеми, підводні рибалки регіону у 2015 році зареєстрували громадську організацію «Об’єднання підводних мисливців та рибалок Дніпропетровщини» (ГО «ОПМРД») і почали займатися збереженням річок та різноманіття риби на Павлоградщини. Хоча починалося усе просто з хобі кількох активних людей, розповідає голова ГО «ОПМРД» Павло Шанька:
«Все почалося приблизно 25 років тому, коли я захопився підводним полюванням. З часом я почав стикатися з такою проблемою, як сітки. Раніше їх ставили лише вночі та тимчасово, але потім вони натягувалися все частіше та залишалися у воді постійно. Тобто браконьєри приїжджали, ставили сітки, потім витягали з них рибу, а самі сітки знову ж лишали у воді.
Павло з однодумцями створили клуб імені Сергія Жарова ― загиблого товариша, щоб боротися з браконьєрством. Вони різали сітки, які були встановлені незаконно.
«Щоправда, і ми робили це теж поза правовим полем, адже в таких випадках мали викликати рибнадзор, а не самим різати сітки. Я розумів, що цими діями не подолати браконьєрство, і треба робити все законним шляхом. Тож я зібрався з деякими людьми, близькими по духу, по моралі, і запропонував створити організацію підводних мисливців та рибалок, щоб законно боротися з незаконним виловом риби», ― згадує Павло Шанька.
Зараз ГО «ОПМРД» не лише бореться з браконьєрами, але і зарибляє водойми рибами-меліорантами ― коропом, білим амуром і товстолобом. Ці риби поїдають планктон та водорості, аби річка не заростала і не цвіла.
«Якщо раніше у Вовчій видимість була 30-40 см, то цьогоріч видимість вже доходила до 10 м. Уявляєте, ви пливете на човні, і бачите на глибину, наприклад, 8 метрів. Уявляєте, яка краса?» ― каже Павло Шанька.
ЦЬОГОРІЧ В РІЧКУ ЗАПУСТИЛИ РЕКОРДНУ КІЛЬКІСТЬ НОВОЇ РИБИ
У 2024-му ГО «ОПМРД» разом з Клубом «Рибачок» із сусідньої Тернівки випустили у води річок Павлоградщини 1400 кг мальків риб-меліорантів. Це рекордне зариблення за всі роки існування організації.
«В 2015 році ми подумали, раз риби в водоймах стало менше, то треба тепер її туди запускати. Я вже тоді розумів, що риба повинна бути не хвора, тому купляв її в спеціальних організаціях, які мали санітарні паспорти. Поступово ми почали розуміти, як все робити правильно, законно. Коли я добре заробляв, то самостійно міг зарибити приблизно 500 кг риби. В рамках організації ми працювали поступово, тож випускали по 150-200 кг. Наша мета була показати людям, що це можна робити», ― розповідає Павло Шанька.
«ПО НАМ СТРІЛЯЛИ, БРАКОНЬЄРИ СПАЛИЛИ МОЄ АВТО»
«Нам було дуже складно – по нам стріляли, браконьєри навіть спалили моє авто, надсилали погрози, ― згадує Павло Шанька. ― Ми навели порядок – сіток значно поменшало. Але це було дуже важко, адже головні браконьєри були «під кришею»: суддів, прокурорів, самого Рибнадзору або ж екологічної служби. Так було не лише в Павлограді, а й по всій країні. Річ у тім, що раніше звичайні представники цих служб мали мізерну зарплатню, тож спокушалися брати хабарі».
Зараз у проведенні рейдів допомагає патріотична організація «Центурія», співпрацюють й правоохоронці.
«В нас в організації ніхто ніколи не брав хабарів, всі справи з браконьєрами ми завжди доводили до суду. І коли браконьєри отримували реальні вироки ― штрафи чи умовні строки, які вони не могли «порішати», то почали розуміти, що в місті з’явилася людина, яка йде до своєї конкретної мети. Тож більша частина браконьєрів або змінила регіон своєї незаконної діяльності, або ж взагалі припинили цим займатися», ― каже Павло Шанька.
Він згадує такий випадок, коли на одній із заправок до нього підійшла людина, і подякувала за те, що колись його «зловили» на рейді під час незаконного вилову риби. Це стало для цього чоловіка поворотним моментом, який змінив його сприйняття життя.
ЗАРИБЛЕННЯ: ЯК ЦЕ РОБИТИ ГРАМОТНО
Зариблення річок є важливим аспектом біомеліорації, особливо у контексті збереження екосистем та підтримки біорізноманіття, зазначає політичний аналітик і юрист Дмитро Франчук у коментарі Павлоград.dp.ua.
«Важливо враховувати баланс у зарибленні, вибираючи види, що є місцевими та природно відновлюються в річках. Крім того, зариблення сприяє розвитку туризму та рибальства, що є важливими галузями для регіонального розвитку», ― вважає Дмитро Франчук.
Вже багато років цією проблематикою займається Олег Маренков, кандидат біологічних наук, доцент, проректор з наукової роботи Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара. Він каже, що регіони мають розробити наукове обґрунтування і зариблювати річки безпечно. Адже риба, випущена у водойми, має бути здоровою, для неї має бути достатньо їжі. Риби мають випустити стільки, скільки потрібно ― не більше і не менше.
«Ми робили обґрунтування біомеліорації ділянки р. Самара поблизу с. Вербки. Робили на замовлення сільської ради. А взагалі у нас ціла лабораторія гідробіології, іхтіології і радіобіології, де є група науковців, яка займається цими питаннями», ― каже Олег Маренков.
За його словами, малі річки сьогодні знаходяться в скрутному становищі. Якщо до війни їх намагалися розчищати, поглиблювати, то зараз — все менше.
«Річки замулюються, заростають. З цим потрібно боротися. Найефективніше ― це екологічний спосіб. В нашій іхтіофауні відсутні риби, які з’їдають синє-зелені водорості або вищу водяну рослинність в тій кількості, як товстолобики чи білі амури. Товстолобику, щоб вирости на 1 кг, треба спожити 35 кг синьо-зелених водоростей. Тобто, якщо ми бачимо на прилавку 5-кілограмову рибу, потенційно це може означати, що вона з’їла 150 кг водоростей протягом свого життя», ― наводить приклад науковець.
Павло Шанька та його команда мріють, що існуватиме програма по зарибленню річок нашого регіону. А поки що ― щорічно зариблюють і на постійній основі проводять рейди. А ще ― волонтерять і допомагають Силам оборони країни, лагодять квадроцикли, збирають кошти і відвозять військовим допомогу.
Фінансування організації ― це членські внески і донати людей. Зарплат в організації ніхто не отримує, навіть під час рейдів самі оплачують бензин. «Це ― наш внесок у майбутнє» ― таке кредо активістів.
Про свою роботу вони звітують через Youtube і Facebook. Ці ж сторінки використовують і для справжньої «інформаційної війни» з браконьєрами ― їхні відео нічних рейдів набирають сотні переглядів. В цьому родзинка організації ― не лише зариблюють річки, але і «охороняють» випущену у вільне плавання рибу.
Авторка: Тетяна Волкова
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші “Німецького Фонду Маршалла з США” та “Українського Медіа Фонду”.
