
У Павлограді живе мисткиня Людмила Доценко, чиї роботи виставляються по усьому світу. Справа в тому, що вона розмальовує військові гільзи, тубуси з-під танкових снарядів, «Джевелінів», «Хаймарсів», шоломи, контейнери з-під снарядів…
Спочатку навчалася на архітектора, потім працювала художником-оформлювачем. З 2018 року почала малювати картини, а пізніше — розмальовувати «петриківкою» снаряди, тубуси, контейнери … Військове «залізяччя» для майбутніх робіт везуть волонтери.
Картини та розмальовані витвори Людмили можна побачити в адміністративних будівлях, військових госпіталях… І не тільки в Україні — ці витвори передають в Австралію, США, Францію, Панаму, Польщу, Великобританію, Естонію… Роботи Людмили Доценко є навіть у Гаазькому суді. Два тубуси знаходяться в Міжнародному Суді та Гаагському Міжнародному Трибуналі.

Часто ці розмальовані гільзи, снаряди, каски продають з аукціонів і закупають для бойових підрозділів машини, обладнання.
Людмила розмалювала вже більше 125 гільз, тубусів, джавелінів, касок.


«Розмальовуючи ці предмети, я завжди думаю про те, що це жах, який летить на нашу землю, на наших дітей, жінок… Наших хлопців убивають на передовій… І я думаю про те, що ці предмети треба перетворити на щось гарне… Дай бог, щоб це все закінчилося і хлопці повернулися додому, в кожну родину. І всі, хто чекає, щоб всі дочекалися», — бажає Людмила Доценко.
Кожна робота вимагає багатогодинної праці. На ній вона зображує квіти, рослини. З кожним разом виходить все краще, з’являються нові елементи.




«Натхнення шукає скрізь… Я приношу додому букет польових квітів, Людмила змальовує», — розповідає Стас Герасименко, чоловік Людмили. У неї є цілий альбом таких замальовок та сушених квітів.
Стас є учасником громадської організації Зниклих безвісти «Надія». Бере участь у зустрічах родичів військовослужбовців. Там вони отримують психологічну підтримку, спілкування, вирішують проблеми. Він і сам служив у 93-й бригаді «Холодний Яр» у 2015-2018 році. Зараз не може продовжувати службу, адже втратив здоров’я.


Чоловік допомагає з перетворенням залишків снарядів у твори мистецтва — зачищає, шліфує. Каже, має мрію, щоб будівлі у Павлограді були розмальовані петриківським розписом.
«Оця «совдеповщина», бетонні багатоповерхівки… а якщо розмалювати «петриківкою» — буде з висоти навіть видно, що це Україна. І в містах, які деокуповані, теж треба малювати «петриківку», щоб бачили, що нічого російського там не прижилося».
Авторка Тетяна Волкова