З початком повномасштабного російського вторгнення Павлоград гостинно прийняв людей, які шукали безпечне місце. Вимушені переселенці звертаються до відділу соціального захисту, щоб зареєструватися та отримати соціальну допомогу.
Катерина приїхала із Сєвєродонецька. У свої 28 років дівчина втратила роботу та дім.
«З першого квітня ми тут знаходимось. Павлоград — місто дуже гарне, привітне. На жаль, довелося в таких умовах познайомитись з вашим містом. Поки що живемо у квартирі та не знаємо, куди далі»
Людмила переїхала до Павлограда у квітні 2022 року. Вона з чоловіком мешкала у місті Лиман. Бойові дії поблизу будинку змусили подружжя покинути рідну домівку. Разом зі своїми рідними зі Слов’янська сім’я облаштувалася у Павлограді.
«Голова нашої обласної військової адміністрації звернувся до мешканців з проханням виїхати, бо наша місцевість потрапляє в оточення. Можуть бути повномасштабні бойові дії. І тому ми зібрались, і поїхали. Там і рідні залишились, і друзі. Залишилось і наше помешкання, ми не впевнені, що воно уціліє. І це ще більше хвилює нас. Мені навіть сьогодні наснилося вночі, що все — стріляють по будинку. Поряд зі мною живе брат троюрідний, і я вже тиждень не можу до нього додзвонитися. Інколи він виходить на зв’язок, щоб сказати, що живі. І все. Дома цілі. Але «прильоти» вже є. До нього у двір. І що пригнічує, так це майбутнє. Що буде далі? Де зимувати? Та взагалі, як все буде розвиватись у майбутньому?» — переживає Людмила.
З перших днів війни Павлоградський територіальний центр годує вимушених переселенців.
«Спочатку обіди готували з гуманітарної допомоги, яку активні павлоградці приносили: консервацію, крупи і картоплю. З цього ми готували перші наші обіди. Червоний хрест допоміг – пельмені закупили», — розповідає Наталія Мірошніченко, директорка Павлоградського терцентру соціального обслуговування.
Зараз готують борщі, котлети, смажену рибу, рибні супи та ін.
«Нам необхідно було житло. Необхідно було оформити документи відповідним чином. З цього ми й почали, власними силами. Допомогли нам люди. Розповіли де і що знаходиться, де зробити ксерокопії. Ми розмістились неподалік від 15-ї школи. І працівники школи підказували, де можна зареєструватись. І також вони нам підказали адресу цього терцентру. Ми знайшли. Тут ми обідаємо, — розповідає Людмила. — Чудовий персонал», — каже Людмила з м. Лиман.
Хтось зупиняється у місті, хтось їде далі, але більшість серед цих людей вже втратила нажите та зв’язок з рідними.
«Усі в основному виїхали, бо зараз там не реально знаходитися, — каже Катерина із Сєвєродонецька. — На жаль, ми з 4 травня навіть не знаємо, що з нашим домом. Зв’язку немає. В основному тут, в Павлограді, значну частину допомоги отримуємо. І плюс соцзахист, тобто допомога фінансова».
Як Катерина, так і Людмила вже отримали державні виплати, але періодично приходять до центру гуманітарної допомоги.
«В нашому закладі, Будинок культури ветеранів (колишня назва — Будинок культури ім. Кірова), сформований гуманітарний пункт, завдяки небайдужим павлоградцям. Почали нести речі, в яких була необхідність. На сьогоднішній день залишається необхідність у матрацах, подушках, постільній білизні. З початком літнього сезону є потреба у літніх речах для чоловіків та жінок», — коментує Наталія Куліш, заступниця начальника управління соціального захисту населення.
Всі вимушені переселенці мріють про єдине — щоб швидше закінчилась війна. Для людей, які втратили свої домівки, важливо бути реалізованим, не сидіти склавши руки. Займатися корисною справою.
«Ми мріємо тільки про одне — повернутись додому. Я читаю новини, наші місцеві донецькі новини. Розумію, що ситуація розвивається і буде ускладнюватися. І саме це лякає. Учора я пішла до БК ветеранів, там були розкладені вакансії. Я подивилась, що підходить мені, щоб піти працювати. Для того, щоб відновитись, відволікатись від усього, якось втекти, позбутись від цієї проблеми», — каже Людмила.
Катерина вже облаштувалась у місті. У вільний час дівчина спілкується з друзями та читає книжки. Зараз почала читати роман «Віднесені вітром».
«Ваш парк, річка — там в основному вся краса. Місто у вас доглянуте, гарне», — так Катерина каже про Павлоград.
Віра у краще майбутнє надихає людей на добрі вчинки. Люди не впадають у відчай, а реалізовують свій потенціал, як можуть.
«Найголовніше, як кажуть, не впадати у відчай, вірити у краще, вірити в українську армію. Вірити, що все налагодиться. Ми будемо щасливі та спокійні», — вважає Людмила.
Контакти Павлоградського міського територіального центру соціального обслуговування: т. 066 79 59 165, вул. Робоча, буд. 136. Адреса БК ветеранів — м. Павлоград, вул. Центральна, буд. 49.
Сюжет «Павлоградської телерадіокомпанії»:
