Молодший сержант Роман Дударєв (позивний «Рамзес») — командир кулеметного відділення, йому 39 років.
«Почав служити у квітні 22-го. Ніяких екшенів не було: Ізюм, Комишуваха, Бахмут, Соледар, знову Бахмут, Кліщіївка», — перечислює Роман «гарячі точки», в яких довелося воювати.
Повномасштабне вторгнення застало Романа у шахті — як раз видобував вугілля, коли йому з колегами почали читати новини. Об одинадцятій шахтарів відпустили. Першим ділом чоловік відправив дружину і 16-річного сина за кордон. А потім пішов до армії: пройшов «учєбку» за фахом навідника і пішов воювати у мотопіхотний батальйон.
Через рік сім’я повернулася додому в Україну.
«На війні як на початку було страшно, і зараз страшно. Особливо під час боїв — всі вони як останні. Усі напрямки для мене нічим не відрізняються — всюди громлять, стріляють. Війна вона всюди однакова», — каже піхотинець.
У січні 23-го року Романа було поранено під час штурму ворога на Бахмутському напрямку. Біля нього впала граната і уламками пошкодило ногу, обличчя, переламало ніс. Боєць відновлювався 4 місяці, а потім знову став у стрій. Каже, заради побратимів, хороших людей, з якими служить.
Нещодавно командувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Сирський вручив Романові нагрудний знак «Хрест хоробрих».
