Гуманітарна місія «Проліска»продовжує підтримувати людей, які прибувають до транзитного центру в Павлограді. Кожна історія — сповнена болю та втрат.
Лідія та Микола до останнього перебували у своєму рідному селі на Донеччині. Все життя подружжя жило в хаті, яку побудували ще їхні батьки. Лідія та Микола мали невеликий пай землі, господарство. Лідія займалася козами, це було її хобі та джерело прибутку. До того ж, жінка та чоловік працювали робітниками на комунальному підприємстві громади.
«На життя нам вистачало. Звичайне життя простих людей, яким ми були задоволені. Коли почалася війна, стало дуже складно. Снаряди у село прилітали все частіше. Чоловік має інвалідність, у мене — хронічні захворювання. Ми перестали мати доступ до належного медичного обслуговування та ліків. Наші поля замінували. Тварин довелося продати, годувати їх не було чим. Та ми не хотіли залишати нашу рідну домівку, ховалися від вибухів по підвалах, сподівалися, що все скоро закінчиться. Та, коли на всій вулиці залишилася вцілілою тільки наша хата та ми одні мешканці, прийняли рішення евакуюватися», — розповідає Лідія.
Подружжя вивезли волонтери до транзитного центру Павлограда. Фахівці Гуманітарної місії «Проліска» надали чоловіку та дружині першу психологічну підтримку. Лідія та Микола були у дуже пригніченому стані та не стримували сліз. Згодом, після роботи із психологом, психоемоційний стан подружжя поліпшився.
«Я зрозумів, що підтримка одне одного допомагає не здаватися. Найголовніше, що ми разом і зберегли себе. Будемо їхати далі, якось влаштовувати своє життя, бо воно продовжується», — зазначив Микола.
