Рятували в пеклі війни: попаснянські вогнеборці розповіли про роботу в напівоточеному місті

1100

Містечко Попасна (Сєвєродонецький район, Луганська область) на сьогодні знищене майже вщент. Попасна знаходилася в 5 км від «сірої зони». Її мешканці знали, що таке війна, — у 2014 році місто недовго пробуло в окупації і 22 липня 2014 року було звільнене. Коли почалася повномасштабна війна, події розгорталися дуже швидко — вже в лютому містечко почали обстрілювати. Виконувати свій обов’язок до останнього залишалися рятувальники місцевої пожежної частини.

Місто-фронтір — Попасна зустріла війну однією з перших

«В 2014-2015 році були дуже сильні обстріли. Важкою була зима 2015 року — тоді лише в нашій пожежній частині тричі вибивало вікна, прилітали снаряди. Після того були поодинокі обстріли на околицях, щороку хтось з цивільних підривався на вибухових пристроях. Постійно відчувалося, що місто знаходиться в прифронтовій зоні», — розповідає герой нашого матеріалу, начальник 30-ї Державної пожежно-рятувальної частини Віталій Шахов.

Він працює рятувальником з 2006 року. Прийшовши на посаду пожежного рятувальника, зараз вже є начальником 30-ї Державної пожежно-рятувальної частини. Віталій згадує лютий 2022-го:

«Я був у відпустці, але у зв’язку з напруженою ситуацією мене відкликали. Зранку 24 лютого зателефонував диспетчер з координаційного центру, спитав, яка у нас ситуація. Я сказав, що у нас все нормально. Тоді він сказав: «Ну хочу у вас все нормально», — і поклав слухавку. Я відкрив новини і побачив, що почалася війна».

Рятувальники Попасної прийняли рішення постійно знаходитися у підрозділі. Перші прильоти почалися 26 лютого — обстріляли Комишуваху, АТП м. Попасна. Масовані обстріли були з 2 березня. 

«Страшно було всім. Але питання в тому, як ти справляєшся зі страхом».

«Місто обстрілювалося хаотично. Таке враження, що обирався один з районів міста і туди «насипали» з усього, чого можна. 2 березня загинули перші цивільні. 3 березня вдалося врятувати кількох людей. У нас було по 10 виїздів на добу. На одному з викликів витягнули живими двох дітей з-під завалів. Їхня мати, на жаль, загинула», — розповідають рятувальники.

Вони намагалися допомагати цивільним — розвозити воду по бомбосховищах, ділилися гарячою їжею, возили гуманітарну допомогу з Бахмута, Слов’янська. У місті був будинок-інтернат для людей похилого віку та людей з інвалідністю, який теж треба було підтримувати.

Всі сподівалися, що як в 2014-2015 році треба буде перетерпіти кілька важких місяців, і все стабілізується, кажуть пожежники. Але так не сталося — близько середини березня розпочалися вуличні бої. Частина міста була захоплена. За водою для гасіння пожеж доводилося їздити за 9 км. У пожежній частині тимчасово «оселилися» і родини рятувальників. В одному з кабінетів облаштували «дитячу кімнату»… Але при всьому цьому, доки було можливо, кожного ранку в пожежній частині вмикали Гімн України. Місцеві казали, що це додавало їм надії і сил.

Рятувальник Сергій Гриценко, майстер-сержант служби цивільного захисту, працює рятувальником у Попасній з 1997 року, розповідає, що ніколи не забуде ці дні: обстріли, поранені цивільні, порятунок людей під завалами. 

Командир відділення 30-ї ДПРЧ Євген Жорновий, зізнається: «Звичайно, страшно було всім. Але питання в тому, як ти справляєшся зі страхом». Хтось замикався в собі, хтось — намагався жартувати. А один з водіїв пожежно-рятувальної машини гучно вмикав музику в салоні, коли мчали містом, що обстрілювалося.

16 березня окупаційні війська вже не вперше обстріляли територію пожежної частини. Один з пожежно рятувальних автомобілів «МАЗ», який зараз задіяний у підвозі води на Нікопольщині, і досі «носить сліди» цього обстрілу. У підрозділі вилетіли вікна, двері. 

«Протягом кількох годин довелося приймати важке рішення — виїжджати. Я доповів ситуацію керівництву, і мені сказали: «Вважайте, що у вас є наказ». І ми колоною виїхали до Бахмута», ― згадує Віталій Шахов.

Колектив підсилив пожежну частину Павлограда

Виїжджали по декілька машин, тому що дорога могла прострілюватися. Три дні пробули у Бахмуті, доки не надійшла інформація, що рятувальників готовий прийняти Павлоград.

Їх з родинами розмістили у модульному містечку, студентському гуртожитку. Багато хто вже з’їхав на орендовані квартири. 

«Наш колектив підсилив місцеву пожежну частину — допомагаємо, робимо все, що потрібно. Виїздимо на пожежі, ДТП. Виїздили і на обстріли, але подробиці розповідати не буду. Вже місяць наші співробітники з одним з автомобілей займаються підвозом води у населені пункти Нікопольщини, які залишилися без водопостачання через підрив Каховської ГЕС», — розповів Віталій Шахов.

«Ми мріємо про повернення додому»

З відео, які попасняни бачать у російських пабліках — місто знищене майже вщент. Довгий час воно використовувалось як «полігон» для підготовки наступу на Бахмут. Майже у кожного з рятувальників була квартира, будинок, люди робили ремонти, вкладали кошти — все знищено. У пожежній частині була велика облаштована територія, з футбольним полем, альтанкою. Рятувальники кажуть — повернуться після деокупації.

«Як би добре нас не приймали на новому місці — ми мріємо про повернення додому, на Луганщину. Ми розуміємо, що наші квартири зруйновано, але ми готові поїхати працювати, проводити аварійно-відновлюванні роботи, розмінування. Головне зараз кожному з нас наближати перемогу на своєму місці. Хтось може загасити пожежу, хтось — її не допустити. Можна допомогти військовому поміняти колесо, або ще чимось. Треба вірити в ЗСУ, в перемогу. Ми розуміємо, що це не буде швидко і буде важко, але треба рухатися в цьому напрямку. Головне, що зберігся колектив, який я дуже поважаю і ціную», — каже Віталій Шахов.

Три рятувальника 30-ї Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області мають державні нагороди «За мужність», близько 30 людей нагороджені нагрудним знаком «За відвагу в надзвичайній ситуації».

Авторка: Тетяна Волкова

Фото авторки та з архівів рятувальників

Матеріал написаний за підтримки ГО “Інститут масової інформації, що реалізує проєкт “Підтримка активних громадян під тиском в Україні” за фінансової підтримки Європейського Союзу.