Юлія Козловська – переселенка з Харкова. Війна, неначе смерч, пронеслася її рідним містом, моторошна, пошматувала серце дівчини та докорінно змінила життя героїні. Кажуть, від любові до ненависті – один крок, а від мирного життя до війни, як виявилося – лише одна ніч. Юлії, як і багатьом заручникам долі, потрібно тимчасово будувати своє життя у, поки що, нерідному, однак безпечному Павлограді, та попри все, стати щасливою.
Рівно три тижні Юлія знаходилася у Харківській області, поруч із містом, яке вже було окуповане російськими загарбниками. Звідти час від часу доносилися звуки вибухів, і після кожного такого ставало моторошно.
«24 лютого я була навіть не у Харкові. Я була у Києві й застала все це там. Мені зателефонували з Харкова й повідомили про вибухи. Мені допомогли мої друзі, у яких я залишилася на ніч з 24 на 25 лютого. Ночували ми в одному з київських підвалів, як і усі, напевно, у ту ніч» — згадує Юлія.
Потім вона виїхала потягом до Харкова. Як потім виявилося, останнім потягом — після того три дні потяги не курсували.
«Останньою точкою, напевне, став вибух, що пролунав через один будинок з тим, в якому ми знаходились. Тоді почали шукати способи виїхати. Ми виїхали з області під звуки вибухів», — згадує дівчина.
Коли дівчина опинилася за межами рідного міста, одночасно з болем у душі за нього, відчула полегшення. Цей особливий стан зрозуміють, мабуть, ті, кому доводилося залишати домівку, аби врятувати бодай власне життя.
Після того, як оговтуєшся від пережитого, перше, що спадає на думку – знайти роботу, адже праця стає не тільки фінансовою підтримкою, але й способом розрядитися та повернутися до нормального життя. Бажання знайти роботу стало метою для Юлії. Усе вирішив доленосний випадок.
«Чесно кажучи, коли шукала роботу на сайтах, не було жодної нормальної вакансії, яка б не тільки мене влаштовувала, але й підходила. Я тоді нервувала. Якось ми просто йшли торговельним центром й мама моєї подруги вирішила поклеїти скло. Чоловік, який поклеїв скло, поміж справою повідомив, що шукає людей, які б могли у нього працювати. Я погодилась», — каже Юлія.
Кількість переселенців, які відчувають потребу у зайнятості, збільшується з кожним днем. Люди дедалі частіше звертаються до відповідного центру зайнятості, аби знайти бодай якусь роботу.
«За період з 24 лютого працевлаштували близько 500 осіб. З числа внутрішньо переміщених осіб – 36. В основному працевлаштування ВПО здійснювалося через «гарячу лінію». До кожної людини знайшли індивідуальний підхід, зв’язувались з підприємством, підшукували роботу, що влаштовує», — коментує Світлана Ціпура, начальниця відділу взаємодії з роботодавцями Павлоградського міськрайонного центру зайнятості.
Пані Світлана розповіла, які підприємства працевлаштовують людей та скільки готові платити:
«Підприємства насьогодні шукають медичних працівників, механіків виробництва, водіїв, трактористів, слюсарів, машиністів конвеєра, електровоза, підземних установок, слюсарів-ремонтників, верстатників. Також є робота для хіміків, інженерів-проєктувальників, юристів, перукарів, контролерів якості продукції та технологічного процесу. Тобто на сьогодні спектр вакансій дуже широкий. Звертайтеся, й ми допоможемо вам підібрати роботу».
Для звернення при собі необхідно мати паспорт та ідентифікаційний код. Документ про освіту та трудова книжка також знадобляться. У разі необхідності, потрібен і військовий квиток.
Не варто засмучуватись, якщо всі спроби знайти роботу поки виявляться марними.
«Запитувати. Елементарно зайти до магазину й запитати, чи не потрібні працівники. Так зробив мій коханий. Теж ходив, запитував, й у нас вийшло», — ділиться своїм досвідом Катя.
Дівчина залишила позаду себе практично все, і незважаючи ні на що, вона продовжує мріяти, любити, розвиватися та насолоджуватися життям. Минуть роки, і усе це вона згадуватиме, як страшний сон, а поки – дівчина рухається вперед та шукає кращі варіанти для самореалізації.
Сюжет «Павлоградської телерадіокомпанії»:
