Березень для павлоградців у різні періоди був доленосним. Рівно 50 років тому, в останні дні березня в Павлограді сталась найбільша повінь за всю історію міста.
За історичними даними, перша серйозна повінь в місті була зафіксована у 1877 році. Вовча тоді розлилась настільки, що повністю затопила навколишні будівлі, розповідає директор Павлоградського історико-краєзнавого музею Тетяна Ведмідь.
Наступна повінь 1909 року була більшої руйнівної сили. Уночі 5 березня, коли люди спали, Вовча різко вийшла із берегів. Вода затопила район Приточилівки, Набережну, вул. Московську, Харківську, Полтавську.
«Вода прибувала настільки швидко, що люди просто не встигли навіть зорієнтуватись. Величезні затори льоду утворились в районі залізничного вокзалу. Житлові будинки на той час, в основному, були збудовані із глини та покриті соломою. Вода швидко розмочувала глину і будиночки повністю розчинялись у воді. Були знищені посіви, домашнє господарство», — розповідає Тетяна Ведмідь.
Була створена спеціальна комісія по спасінню постраждалих від повені на чолі із міським головою Олександром Парманіним та командиром 135-го Керч-Єнікольського полку.
Люди були вивезені на найвищу територію Павлограда — Соборну площу. Вода дійшла до вул. Шалінської і зупинилась в районі нинішнього «Сіті-Центра». Солдати перевозили людей на човнах. Їх розміщували в приміщенні Народної аудиторії (нині театр ім. Б. Захави). Полкові пекарні випікали для постраждалих хліб. Фактів загибелі людей під час цієї повені історія не засвідчила.
Свій крутий норов Вовча демонструвала із періодичністю приблизно у 20-30 років. В історико-краєзнавчому музеї є достовірні факти про повінь 1940 року. Вона була менш руйнівною і не принесла великого збитку. Місто знало про те, що може бути паводок і тому завчасно до нього готувалось.
Найбільша ж повінь на Вовчій, зафіксована в історії міста, сталась рівно 50 років тому — у 1964 році. Такої повені Павлоград іще не пам’ятав. Багато людей, котрі були свідками цієї повені, із жахом розповідають про неї. Причиною підняття води у Вовчій, знову ж таки, стали льодяні затори. Тоді було затоплене не лише місто, а й навколишні села — Кочережки, Межирічі, Булахівка. Розлилась також і Самара.
Як розповіла директор павлоградського історико-краєзнавчого музею, паводок на Вовчій розпочався в районі сучасного пішохідного мосту. Тоді міст мав зовсім інший вигляд. Він був низенький і тому повністю залитий водою. Так само був залитий водою і міст по вул. Горького. В результаті, Павлоград був відрізаний від інших міст. Вода дійшла аж до вул. Дзержинського. Постраждали також вулиці Радянська, Леніна, Полтавська, частина Дніпровської.
В місті був створений штаб по спасінню постраждалих.
«Павлоградці, у котрих були човни, підпливали на них до будинків, де люди сиділи на дахах. Будинки розмивались водою і могли швидко зруйнуватись. Човнярі забирали цих людей і вивозили у безпечне місце – знову на Соборну площу», — розповідає Тетяна Ведмідь.
Їжу та одяг для постраждалих доставляли прямо на площу гелікоптерами із Дніпропетровська.
І знову активну участь у спасінні людей приймали військові — на амфібіях вони вивозили постраждалих із затоплених районів. Дуже добре спрацювала і медична служба міста. Адже був холодний березень місяць. Люди переохолоджувались .
Через 21 рік у 1985 році вода знову повернулась. Проте, до цього паводку всі були готові. Уздовж Вовчої була збудована дамба, котра врятувала жителів від наслідків руйнівної води. Були передбачені заходи по відселенню людей у безпечне місце. Цей паводок не приніс збитку.
Зараз Вовча виглядає мирною та спокійною. Відпочиваючі прогулюються по набережній, сидять на березі із вудочкою та катаються на катамаранах.
Можливо, примхлива Вовча, нарешті таки, вгамувалась. І дійсно, куди її тягатись із міцними дамбами та високими мостами. Та і води в річці стало значно менше.
