Ілля Пирогов — воїн-десантник, головний сержант зенітно-ракетного взводу окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, молодший сержант. Він народився в Новомосковську, але більшу частину свого життя провів у Павлограді. Про це пише сайт armyinform.
Після закінчення школи хлопець пішов працювати на шахту. Потім відслужив строкову службу в одній із частин ППО на Одещині і знову повернувся працювати гірником. Проте рашисти змусили його не тільки піднятися на поверхню землі, а й захищати українське небо.
«24 лютого 2022 року я прокинувся від телефонного дзвінка мами, яка повідомила мені, що розпочалася війна. Я зібрав свої речі, поїхав на шахту, щоб перервати свою відпустку, а звідти одразу попрямував у «військкомат». На той час ішов набір до окремої повітрянодесантної Січеславської бригади та окремої механізованої бригади «Холодний Яр». З огляду на те, що в лавах десантників було багато моїх друзів, я пішов туди, — пригадує ті події Ілля. — Мені наказали прибути на збірний пункт о 13:00, а близько 23:00 я разом з іншими хлопцями вже був у бригаді. Наступного ранку нам видали зброю, боєприпаси та спорядження й відправили в Авдіївку».
Перших дві доби, зі слів хлопця, в Авдіївці було відносно спокійно. Докорінно ситуація змінилася 28 лютого, коли почали стріляти з усіх наявних вогневих засобів.
Згодом хлопець воював в інших містах і селах Луганщини та Донеччини.
«Одна з найяскравіших подій моєї служби сталася 13 березня 2022-го у Верхньоторецькому. Того дня близько 11:00 до мене прибіг заступник командира роти Костянтин Листопадов та повідомив про ворожий авіаналіт. Я одразу висунувся на свою позицію, де були два споряджені ПЗРК «Ігла-1». Підхопивши зброю, я повернувся десь на 30 градусів та побачив прямо у прицілі «пузо» російського Су-25. Нас розділяла відстань усього близько 700 метрів. Не роздумуючи, я натиснув на спусковий гачок, й ракета майже миттєво (без звичних звукових сигналів та затримки) вийшла з пускової та попрямувала в бік ворога, — розповідає хлопець. — Ворожий літак ще встиг трохи пролетіти вздовж наших позицій, допоки ракета його наздогнала, але шансів у нього вже не було. Палаюча машина впала, ледве перетягнувши лінію фронту. За той збитий літак я отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня», ― розповідає хлопець.
Інша історія сталася неподалік українського Нью-Йорка 5 червня 2022 року. Того разу потрапити на очі колишньому шахтареві не пощастило російському Ка-52:
«Напередодні цього полювання я кілька діб копав укриття для себе та побратимів, тож коли наступного дня вийшов на позицію, руки трохи тремтіли. Почувши в далині шум двигуна вертольота, я вийшов з укриття та побачив у небі хрестик, схожий на ворожу бойову машину, — пригадує ті події Ілля. — Я навів «Іглу» на ціль, дочекався захоплення та натиснув на гачок, але ракета не вийшла, а з пускового контейнера почав іти дим. Десь через дві секунди мене оглушило та трохи опалило вогнем — це нарешті ракета полетіла до цілі. Вже згодом я зрозумів, що не спрацював стартовий заряд, а маршовий двигун ракети увімкнувся у пусковій трубі. Та попри затримку цей постріл також став результативним. Як згодом повідомив мені мій командир, було підтверджено влучання ракети та збиття ворожого «алігатора».
За час служби хлопець уже зустрічав багато різних командирів, але командира роти, до якої був прикомандирований на початку широкомасштабного вторгнення, пригадує з особливою повагою.
«На початку широкомасштабного вторгнення я був прикомандирований до 6-ї роти, якою командував Владислав Бандер. Він був людиною, яка мала беззаперечний авторитет серед підлеглих. Йому достатньо було просто пройти поруч із підлеглими для того, щоб припинилися всі суперечки та піднявся бойовий дух. При ньому ніхто не наважувався, як кажуть, «дати слабину», навіть я, — усміхається військовий. — Одного разу він вийшов по радіостанції на КСП роти та сказав, що на передові позиції терміново потрібно підкріплення. Одним із чотирьох осіб пішов і я, хоча Костянтин Листопадов мене відмовляв та казав, що моє завдання збивати літаки. Побачивши мене, ротний був здивований, запитав, чому я тут, а не на своїй позиції, а потім наказав мені підносити на наші позиції БК з ротних запасів та допомагати евакуйовувати поранених. Він дав мені в руки мішок з ВОГ-25 та наказав бігти за ним. Щойно ми висунулися з гаража, як поруч вибухнув ворожий снаряд. Бандер повернувся в гараж, порахував до трьох та сказав мені знову бігти за ним. Я, не вагаючись, побіг за ним, бо авторитет цієї людини був настільки потужним, що ти готовий був іти за ним на рівні підсвідомості. Я більше не зустрічав таких людей і командирів. Коли 18 березня 2022 року його важко поранило, я займався його евакуацією. На жаль, після того поранення він більше не служить»
Зараз хлопець уже опанував багато військових професій, однією з яких є професія військового медика. Завдяки цьому він врятував життя кількох побратимів.