У травні 2023 року Роман Каптєлов, депутат по нашому 36-му округу (міста Західного Донбасу — Павлоград, Тернівка, Першотравенськ) — виклав серію дописів на своїй Фейсбук-сторінці про проєкт Закону щодо цивільних реєстрованих партнерств для ЛГБТ-пар. У бурхливій дискусії виявилося багато різних думок. Від дрімучих стереотипів на кшталт «Не йдіть на поводу у сатани» до «Це треба було зробити вже давно! Якщо ми хочемо бути цивілізованою країною».
Чи на часі такий закон в Україні? Про що він і для кого? Почитавши всі коментарі під дописом Романа Каптєлова, Павлоград.dp.ua вирішив запитати про це експертів та ініціаторів законопроєкту, а також тих, кого він безпосередньо торкнеться.
МІФ 1. НОВИЙ ЗАКОН БУДЕ КОРИСНИМ ТІЛЬКИ ДЛЯ ЛГБТ
«Це неправда, реєстровані партнерства можуть укладати як одно- так і двостатеві пари, — розповіла Павлоград.dp.ua Інна Совсун, Народна депутатка від «Голосу», яка подала цей законопроєкт у Верховну раду. — Це відповідає європейським практикам, де партнерства як формат оформлення стосунків є популярним. До прикладу, у Франції партнерства зараз є популярнішими, ніж шлюби, і близько 80% оформлюють свої відносини саме як партнерства. І серед усіх партнерств, які зареєстровані, близько 5-6% лише — це одностатеві пари, все інше — це двостатеві пари, які не хочуть брати шлюб, але хочуть зафіксувати свої стосунки».
Авторкою тексту законопроєкту №9103 є Марія Клюс, правозахисниця, помічниця-консультантка народної депутатки Інни Совсун. Вона розповідає, що бачила новини про заручини тих пар, де двоє людей були однієї статі. І такі історії спонукали її взятися за написання тексту закону:
«Пари, в яких були військові. Такі ж щемливі повідомлення і зізнання у коханні, такі ж обіцянки бути поруч до кінця життя, якщо цю війну зможуть пережити. Але юридично, формально – для одностатевих пар ця історія на заручинах закінчувалась. Далі – не було опцій. Тому ми вирішили: треба дати юридичні можливості і не-гетеро парам, офіційно визнати їхні сім’ї, так само поважати їх любов», — каже Марія.
Вона додає, що зареєструвати своє партнерство — це корисно і для гетеро-пар:
«У мене є друзі, гетеро-пара, які ще не готові до шлюбу, бо вважають його більш серйозним, відповідальним і масштабним кроком. Але зважаючи на те, що вони живуть уже разом – вони хотіли би укласти партнерство як попередній крок, перед реєстрацією шлюбу. Також у мене є знайома пара гетеросексуальних людей, які раніше обоє були уже одружені, і в яких був дуже тривалий і емоційно виснажливий процес розлучення. Тому вони не хочуть знову реєструвати шлюб, і живуть просто разом. Але коли я розповіла їм як прописана процедура розірвання партнерства, яка є значно простішою і швидшою, ніж у шлюбі — вони сказали, що це було би ідеальною опцією для них».
МІФ 2. ЦЕЙ ЗАКОН ЛЕГАЛІЗУЄ ОДНОСТАТЕВІ ШЛЮБИ
Цивільні партнерства — це не шлюб. Але вони визначають статус партнерів, права та обов’язки, правовий режим майна, право спадкування, соціальний захист партнерів, права в разі смерті або зникнення партнера тощо. Але при цьому партнерство не регламентує і не стосується усиновлення і опіки над дітьми — такого права воно не дає. Є різниця і процедурно. Укладення в РАЦСі відбуватиметься швидше — за 10 днів після подання заяви. Немає пункту про урочисту обстановку самої церемонії, партнери не дають обітниць. Розірвання партнерства за ініціативою одного з партнерів відбувається в порядку окремого провадження, і суд лише підтверджує волевиявлення однієї зі сторін і те, що інша сторона поінформована про таке розірвання.
Прийняття закону про реєстровані партнерства не дасть
«зелене світло» одностатевим шлюбам. Але зможе урегулювати правові відносини у таких союзах.
Це дуже важливо в контексті війни, каже Максим Потапович, менеджер із комунікації ГО «Українські військові за рівні права». Їхня спільнота налічує близько 300 ЛГБТ-військових, з яких близько 100 зробили камінг-аут (процес добровільного й усвідомленого визнання людиною своєї сексуальної орієнтації чи гендерної приналежності).
«В нашій спільноті ЛГБТ-військових ми маємо пари, де двоє партнерів є військовими. Всі військові перебувають під ризиком їхньому життю і здоров’ю. І якщо щось станеться з одним партнером, інший не матиме ніяких прав. Наприклад, йому взагалі не зобов’язані повідомляти, якщо з партнером щось станеться. При поранені партнер не матиме змогу потрапити в реанімацію до свого партнера. І це стосується не тільки військових, але і цивільних, які постійно знаходяться під ризиком обстрілу», — каже Максим Потапович.
МІФ 3. ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ЗАКОНУ ВПАДЕ НАРОДЖУВАНІСТЬ.
«Я не дуже розумію логіку цього міфу і можу лише здогадуватись, що вона йде від того, що певна група людей впевнена, що людина може сама свідомо обирати собі орієнтацію. Але це звучить так абсурдно, що мені навіть важко це коментувати. Хіба сотні років переслідувань, цькувань та абсолютно антигуманна і жорстока практика конверсійних терапій щодо ЛГБТ+ людей, яка не приносить жодних результатів — ще не є достатнім підтвердженням, що орієнтацію не обирають?, — каже Марія Клюс. — Чи ви думаєте, якби я і тисячі інших людей мали можливість обирати орієнтацію, ми би не обрали найпростіший шлях, за якого нам би не довелось вислуховувати образи, прокльони і постійні нападки, а ми би могли просто спокійно жити своє життя? Чи гетеро-люди, які у це вірять — пам’ятають момент коли вони «обрали» любити людей іншої статі? Може вони обирають це щодня?».
Марія розповідає, що виросла в консервативній традиційній гетеронормативній сім’ї, ходила щонеділі до церкви, співала у церковному хорі і десь до 15-річного віку не чула нічого про ЛГБТ+, а коли почула — то лише негативні речі.
«Це ніяк не вплинуло на мою орієнтацію, а лише змусило мене почуватись пригніченою, бо я думала, що народилась «якоюсь неправильною», і я роками намагалась це приховати чи виправити», — каже Марія.
У ЛГБТ+ спільноті є дуже багато людей, які можуть мати дітей, і які хочуть мати дітей.
«Але звинувачуючи з якихось причин нас у тому, що в Україні падає народжуваність і настає демографічна криза — противники водночас забороняють нам всиновлювати, вдочеряти чи брати під опіку дітей, чи унеможливлюють будь-які інші альтернативи для того, щоб ми народжували цих дітей. Тому насправді вони не переживають за народжуваність — вони переживають за те, що народження дітей відбувається не так і не тоді, коли вони вважають за потрібне, що порушує їх статус-кво і контроль у суспільстві», — зазначає Марія.
Так чи інакше, питання партнерств цей аспект взагалі не стосується, бо законопроєкт ніяким чином не регулює права партнерів як батьків.
МІФ 4. ОДНОСТАТЕВИХ ПАР СТАНЕ БІЛЬШЕ ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ЦЬОГО ЗАКОНУ
«Це не може бути правдою. Люди не стають гомосексуальними, тому що приймуть закон про реєстровані партнерства. Вже зараз є люди, які кохають людей однієї з собою статі, і вони не зміняться, незалежно від того, чи є такий закон — вони такими народилися. Гомосексуальні люди є в будь-якому суспільстві, будь-якій країні, і це частина норми», — каже депутатка Інна Совсун.
Вона нагадала досвід СРСР, коли гомосексуалів переслідували, але це ні до чого не призвело — люди є такими як є.
«Або ми визнаємо, що люди є різні, або як в путінській росії ми вважаємо, що люди є однаковими і точно не гомосексуальними?» — ставить питання Інна Совсун.
МІФ 5. ПРИЙНЯТТЯ ЗАКОНУ ВИМАГАЄ ЄС
І так, і ні. Все ж таки для ряду країн Європейського союзу на політичному рівні буде принципово важливо, як Україна вирішить питання з ЛГБТ-людьми. Вже зараз від України вимагають, щоб вона активніше включалася в подолання дискримінації.
«Це такі країни як Нідерланди, Данія, Швеція, ― тобто ті країни, для яких це питання певним є маркером приналежності до спільного переліку цінностей. І вони будуть за цим слідкувати. Особливо зараз, коли Європейським судом було прийнято рішення, яке вказало на те, що відсутність законодавства про реєстрацію одностатевих стосунків порушує конвенцію про права людини», — каже депутатка Інна Совсун.
30 держав-учасниць Ради Європи у якійсь формі вже пропонують одностатевим парам можливість отримати юридичне визнання їхніх стосунків (шлюби, партнерства або інша форма). Серед цих держав не лише держави на заході Європи, а й Чехія, Словенія, Угорщина, Хорватія чи Естонія. І цей перелік держав тільки розширюється — адже вже зараз в Литві і Латвії законопроєкти такого ж змісту були ухвалені в першому читанні і зараз відбувається парламентська дискусія та подальший процес їх прийняття.
Нагадаємо, що червень місяць традиційно вважається «місяцем гордості» та по всьому світі присвячений протидії дискримінації ЛГБТ-спільноти. Історично розпочався після бунтів у Стоунволлі в США у 1969 році. Вважається, що бунти стали визначальною подією, що ознаменувала собою початок масового руху за дотримання прав ЛГБТ у США та в усьому світі.