Зараз у Дніпропетровській області дислокується спецпідрозділ, заснований на базі 93-ї окремої механізованої бригади. Хлопці назвалися «Привидами». Вони зв’язалися з павлоградськими волонтерами і частенько приїжджають в наше місто, адже серед воїнів є місцеві мешканці. «Привиди» вже завели багато друзів в Павлограді.
Павлоград.dp.ua вдалося познайомитись з головним серед «Привидів» — Артемом Ч. Доля його не балувала. Артем виріс в дитячому будинку в Одесі. Потім була вулиця і те, про що не люблять розмовляти з журналістами. Зараз Артему 21 рік. В минулому році він приїхав на Майдан, де під час революційних подій познайомився із Сашком «Італійцем» — своїм майбутнім командиром. Так він потрапив на війну.
За військові заслуги Артема вже нагородили орденом Івана Сірка «За мужність».
Павлоград.dp.ua: Ти служив в армії?
Артем: Так, я проходив строкову військову службу в Севастополі.
Павлоград.dp.ua: Як ти потрапив на Майдан?
Артем: Просто захотілося поїхати і побачив, що там діється. Поїхав. Жив на Майдані, де познайомився з Італійцем, майбутнім командиром «Золотої роти» «Айдара». Брат Італійця став моїм хрещеним батьком — тоді, в 20 років, мене похрестили. Майданівці по суті і стали засновниками «Золотої роти». Можна сказати, елітної роти. Зараз Італійця вже немає в живих — він загинув в бою на 32-му блокпості.
Павлоград.dp.ua: Ти брав участь в лютневих подіях на вул. Грушевського? Яка твоя думка щодо того, хто стріляв у мітингарів?
Артем: Це були російські спецслужби. У мене був бінокль і я бачив снайпера, який перебував у номері на останньому поверху готелю «Україна». У нього в руках була гвинтівка, яка вражає ціль на відстані до 3,5 км.
Потім я поліз «не туди, куди треба», і на дві доби опинився в підвалі. Там мене та інших мітингарів дві доби катували спецпризначенці. Так що я точно знаю, хто був на іншій стороні.
Павлоград.dp.ua: В яких боях ти брав участь в АТО?
Артем: Луганська область: бої біля Щастя, Половинкіно, Лисичанська, Металіста, різні блокпости … Біля Металіста я отримав перше поранення — мені роздробило коліно осколком касетної міни.
Павлоград.dp.ua: Ти потрапив в госпіталь?
Артем: Спочатку я повз через лісосмугу, втратив грам 300 крові. Лежав без тями. Хлопці мене знайшли і дотягнули до наших позицій. Витягли осколок, перебинтували рану. І вона зажила.
Загалом у мене 14 дотичних поранень. В госпіталі я не був — сам перемотував, лікувався травами.
Павлоград.dp.ua: Ти маєш навики виживання в екстремальних умовах?
Артем: Так трапилося у мене в житті, що я більше 4 років провів у лісі. Жив у лісника. Цей чоловік навчив мене правилам виживання — що можна їсти, як себе лікувати.
Зараз ці знання мені дуже знадобилися. В АТО я провів в засаді на дереві 6 днів. Не злазив вниз. У мене була тушонка, вода, лежанка з гілок.
Павлоград.dp.ua: Яка в тебе зараз військова спеціальність?
Артем: «Важкий снайпер». Ми користуємося гвинтівкою калібру 14,5 мм.
Павлоград.dp.ua: Заради чого ти воюєш?
Артем: Якщо чесно, то я не можу сказати, що я воюю за Україну. Моє дитинство пройшло в дитбудинку, з якого я постійно тікав, тому що там навіть не було що їсти. Після пережитого мені важко казати, що наша країна мені дала «квиток у життя».
Скоріше, я воюю за хлопців, з якими познайомився. За тих хлопців, які загинули.
Якщо б зараз війна закінчилася, в чому у мене є великі сумніви, я б все одно присвятив своє життя військовій справі.
У мене одна думка — щоб мої хлопці були живі, щоб у них все було. Тому що вони — моя сім’я.
Читайте за темою: Історія одного воїна, який написав листа Порошенко
Бесіду вела Таня Волкова
Якщо Вам сподобався цей матеріал, поділіться ним у соціальних мережах. Наш сайт не залежить від політиків та олігархів. Тому ми маємо можливість оперативно та без цензури надавати об’єктивну та неупереджену інформацію про політичні, економічні, соціальні процеси в регіоні. Робота команди журналістів та редакційної колегії відбувається за власний рахунок. Подальше фінансування проекту передбачається за рахунок підтримки громади або інших громадських організацій. Підтримайте проект Павлоград.dp.ua!
