Ми зустріли Григорія Пивоварова на одному з заходів, організованих волонтерами в Павлограді. Він скромно стояв у стороні від натовпу, оточений своїми друзями-військовими. Так відбулося знайомство.
Виявилося, що Григорій Пивоваров — воїн-інтернаціоналіст. Єврей за національністю, він пройшов службу в ізраїльській армії, деякий час жив у Барселоні, відвідав автостопом майже всю Європу… Приїхавши в Київ на Майдан під час минулорічних подій, Григорій не зміг пройти повз українського горя.
Зараз він захищає Україну в лавах Збройних сил. Перебуває на навчаннях у Дніпропетровській області.
Віза Григорія прострочена. Бійці його батальйону порекомендували написати листа президенту Петру Порошенко, із проханням надати Григорію Пивоварову українське громадянство.
Гриша, як всі називають бійця, зараз проходить військове навчання в Дніпропетровській області. Він щойно повернувся із зони АТО і готується в будь-який момент знову поїхати на війну. Павлоград.dp.ua встиг розпитати Гришу про його цікаву долю, доки він не поїхав з нашого міста.
Павлоград.dp.ua: Де ти народився?
Григорій: Я народився в Ленінграді. Потім, в дитинстві, переїхав в Ізраїль. За національністю я — єврей. У грудні 2010 року виїхав з Ізраїлю, жив в Росії, Іспанії. Взимку 2014 року приїхав Київ, щоб вирішити питання з візою і погуляти, а тут — Майдан. Я знову виїхав закордон. Але в січні повернувся…
Павлоград.dp.ua: В який бойових діях ти вже брав участь?
Григорій: Я воював в батальйоні «Айдар» в Луганській області, брав участь у звільненні Нового Айдару, боях під с. Щастя, с. Металіст, бої за Луганську ТЕЦ …
Павлоград.dp.ua:Яке твоє завдання на війні?
Григорій: Я — стрілок, прикриваючий, «мисливець на танки», кулеметник БТРа …
Павлоград.dp.ua: Де ти навчався військовій справі?
Григорій: Я служив в спеціальних військах ізраїльської армії. Вони називаються «Голані» — щось на кшталт десантників.
Павлоград.dp.ua: Ти багато іноземців зустрів на фронті?
Григорій: Так. За єдину Україну воюють поляки, білоруси, грузини, канадці, росіяни. Я особисто знайомий з російським політв’язнем — він відсидів термін в тюрмі, був обвинувачений за політичною статтею.
Павлоград.dp.ua: Хлопці кажуть, що ти написав листа Президенту України?
Григорій: Так, написав. Зараз лист перевіряє мій знайомий юрист з батальйону «Донбас», щоб лист був правильно оформлений, і я його відправлю.
У мене ізраїльський паспорт. Прописка взагалі російська, яка вже не дійсна. З 12 серпня прострочена моя каталонська віза. З документів я маю лише довідку волонтера і папірець «учасника АТО».
Павлоград.dp.ua: Чи відчуваєш ти щось до жовто-блакитного українського прапора?
Григорій: Так, тому що я служу в Збройних силах України. А взагалі мені ближче політичні погляди Нестора Махно. Я розумію анархію не як хаос, як нам намагаються довести, а як повний порядок, свободу і рівність.
Наводимо чернетку листа Гриші Пивоварова до Президента України Петра Порошенка
Прошу Вас прийняти мене, Пивоварова Григорія Леонідовича, 02 червня 1981 року народження, до громадянства України відповідно до статті 9 Закону України «Про громадянство України» №2235-ІІІ від 18 січня 2001 року.
Я визнаю Конституцію України та зобов’язуюся дотримуватися законів України.
Українською мовою володію в достатньому для спілкування обсязі.
Вважаю за необхідне повідомити про себе наступне:
Мої пращури за батьківською лінією, тобто: прадід Шапіро Яков Львович (Янкєль Лєйбович) і моя прабабуся Шапіро (Бадер) Дора Айзіковна були народжені на території України, тривалий час мешкали в Україні та були пов’язані з Україною, тому що багато рідних поховано в Україні і не було втрачено зв’язків з рідними, які мешкали в Україні.
Мій прадід — Шапіро Яков Львович (Янкєль Лєйбович) народився в 1886 році у Київській губернії, де проживав до закінчення у 1912 році агрономічного факультету Київського політехнічного інституту, після чого був змушений переїхати з Києва до Баку (на сьогодні держава — Азербайджан). Але за своє життя мій прадід зв’язку з Україною не втрачав, тому що його мати (моя пра-прабабуся, яка мала дівоче прізвище Сахарова) походила з родини, яка впродовж кількох поколінь володіла сахарними заводами, розташованими в Україні, тому більшість родичів проживала і похована в Україні. Також в Києві залишилася мешкати старша сестра моєї пра-прабабусі (тітка мого прадіда Шапіро Я. Л.), де прожила усе своє життя і створила сім’ю, а її онука лише у 1990 році через важку економічну ситуацію в Україні поїхала в Ізраїль.
Моя прабабуся — Шапіро Дора Айзіковна, дружина Якова, мала дівоче прізвище Бадер. Вона народилася у м. Керч в 1989 році і мешкала там до 1918 року, поки не поїхала на навчання до м. Тарту (на сьогодні держава — Естонія), після чого переїхала до м. Батумі (на сьогодні держава — Грузія), де створила свою сім’ю. Але вона не втратила зв’язків з Україною, тому що її батько (мій пра-прадід Айзій Бадер) прожив все життя і похований у м. Керч. Родина моєї пра-прабабусі Елізавети Момблат взагалі родом з Керчі, тому більшість моїх пращурів за цією родинною лінією поховані в цьому місті.
У 1990 році у віці 9 років я разом з матір’ю — Еркес (Рахман) Раїса Євгенівна, 1954 року народження, виїхав до країни Ізраїль. У зв’язку з неповноліттям я не мав змоги прийняти юридично значиме рішення стосовно свого місця проживання. При досягненні повноліття я набув ізраїльського громадянства на підставі постійного проживання в цій країні. При цьому за моїм бажанням мені було залишено прізвище без змін, всупереч національній традиції. Таким чином я хотів зберегти зв’язок з історією своєї родини.
Країною моєї громадянської належності є Ізраїль, країною мого попереднього проживання у період з 09 травня 2013 року по 06 лютого 2014 року була держава Іспанія.
Освіта: Закінчив у 1999 році коледж «Мидрашият Ха Галиль» за спеціальністю електронні системи. Освіта — вища: історик-археолог, промисловий альпініст, матрос-тральщик.
Володію мовами: іврит, українською, російською, англійською, іспанською.
Якщо Вам сподобався цей матеріал, поділіться ним у соціальних мережах. Наш сайт не залежить від політиків та олігархів. Тому ми маємо можливість оперативно та без цензури надавати об’єктивну та неупереджену інформацію про політичні, економічні, соціальні процеси в регіоні. Робота команди журналістів та редакційної колегії відбувається за власний рахунок. Подальше фінансування проекту передбачається за рахунок підтримки громади або інших громадських організацій. Підтримайте проект Павлоград.dp.ua!