3 грудня відзначається Міжнародний День інвалідів. У цей святковий для багатьох людей день кореспондента павлоград.dp.ua запросила до себе у гості інвалід І групи Ольга Лєвакова. Знаючи розмір пенсій по інвалідності в Україні, приблизно уявляючи собі рівень життя самотньої Ольги, я все одно не очікувала побачити і почути гірку правду про життя людей «на колясці».
Коляску розібрали і вкрали просто у під’їзді
До під’їзду Ольги, що знаходиться в одному з будинків по вулиці Комарова, веде пандус, який встановила міська влада. Стукаю у двері — тиша. Телефоную. «Я вже повзу, повзу!», — відповідає Оля. Відкриваються двері, і на порозі мене зустрічає маленька, тендітна жінка, що тримає на руках кішку Мусю. Поряд стоїть старенький інвалідний візок.
«Цей візок мені дістався від батька, — розповідає хазяйка квартири. — Як і ця квартира. Також у мене є візок-«мопед», він дуже зручний, але на ньому немає акумуляторів.
На початку року у мене був дуже гарний візок, але якось я залишила його в під’їзді і потім знайшла на тому ж місці вже розібраним. Визвала міліцію, вони щось записували… Це було 28 квітня 2014 року. До сьогодні я не знаю, чим закінчилася ця справа з пошуків крадіїв. Мені ніхто не телефонував. Взагалі-то держава виділила мені інвалідний візок, але поганий, китайський. Він зламався, і його забрали на ремонт на Дніпропетровський протезний завод. Вже рік я його не бачила».
На моє прохання, шукаємо в Інтернеті телефон заводу, аби спитати, як там візок. Набираємо номер сервісного центру — не відповідають. Тоді телефонуємо у приймальню. Розмовляє кореспондент: «Так, звичайно, ми знаємо Ольгу Лєвакову, візок вже готовий. Медична бригада буде у Павлограді 8 грудня. Нехай чекає!», — чуємо у слухавці.
«Я вже рік це чую», — каже Ольга. Але чекає.
У квартирі Ольги іноді 8 градусів тепла
Навколішках Ольга пересувається від комп’ютерного столу до ліжка, на якому спеціально для інтерв’ю розклала свої роботи — унікальну вишивку із бісера.«Не знімайте куртку, будь-ласка. Відчуваєте, як у мене холодно. Не звертайте уваги на безлад, просто від холоду навіть не можу закінчити прибирання. Ось включила камін. Але він слабо гріє і багато «тягне» електроенергії. У мене уже борг — 270 гривень», — зізнається інвалід.
«Я дуже рада, що Ви прийшли до мене. Журналісти не заходять… Напишіть, будь-ласка, що у мене дуже холодно, я міряла температуру у квартирі — буває і 8 градусів. Так хочеться утеплити квартиру, придбати гарний електрокамін. Особливо холодно у ванній кімнаті, там немає шпалер і батарей».
Торкаюся рукою до батареї — дійсно, ледь теплі. «Невже ніхто не допомагає?», — дивуюся.
«Допомагають дуже мало, — каже правду Ольга. Моя пенсія — 1400 гривень. Я не з тих інвалідів, хто думає, що йому винен весь світ. Я взагалі з такими не спілкуюсь. Але місцева влада… Наприклад, одна чиновниця допомогла мені постелити підлогу на кухні, але потім дорікала: «Я свої гроші доклала! Ви маєте бути вдячними». Я маю почуття гідності, сказала їй: «Давайте чек, скільки Ви доклали грошей, я віддам».
«Я допомагаю одній жінці з Донбасу, у неї онкохвора дитина»
«Я привезла в минулому році дві золоті медалі із Москви — перше місце у перегонах на ручних візках та у метанні дротиків», — Ольга показує мені свої вражаючі фото у соціальній мережі.А потім додає: «Але зараз вже немає бажання взагалі кудись їхати. Чесно кажучи, у мене взагалі бажання жити іноді немає. Ми, інваліди, нікому не потрібні, окрім себе. Ось до мене звернулася жінка із Донбасу. Я тепер допомагаю їй продуктами. Відчуваю, що комусь потрібна, що приношу користь».
Допомагаю їй дійти до вхідних дверей, намагаюся відшукати кішку, що чкурнула з холодного під’їзду. На згадку про зустріч я отримую вишивку бісером. Бісер, до речі, у Ольги вже закінчився — вишивати ікони більше нічим.
В гостях побувала
Таня Волкова
